Доповідь з політології Нації і політика План Етнос, нація, народ: визначення та розмежування понять. Націоналізм: роль у політичному житті та форми. Інтернаціоналізм. Космополітизм. Нація як суб’єкт політики. Право нації на самовизначення. Сепаратизм. Етнополітика, її суб’єкти, цілі та принципи 1. Етнос, нація, народ: визначення та розмежування понять. Етнос — усталена спільнота людей, що склалася а результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості і поведінки. Етнос існує як стійка система, яка протиставляє себе усім іншим аналогічним колективам людей за принципом „ми — не ми”, „свої — чужі”. Етноси завжди мають спільність поведінкових рис, які передаються від покоління до покоління і виробляються в процесі адаптації людей в етнічному і ландшафтному середовищі, утворюючи стереотип поведінки етносу. Цей стереотип є фундаментом етнічної традиції, яка включає світоглядні й культурні засади, форми співжиття та господарства — неповторні у кожному етносі. Є дві найпоширеніші концепції нації: західна (територіальна) і незахідна (етнічна). Відповідно до західної концепції нація — сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну мову, громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів. Основною ознакою нації за цією концепцією є національна держава на певній території або змагання до неї. При чому в західній концепції нація і народ ототожнюються. Прихильники незахідної або етнічної концепції нації розділились на два табори: одні вважають, що термін „нація” — вживається у двох значеннях. Нація — 1. історична соціоетнічна, політична, духовна спільнота людей з певною психологією, самосвідомістю, спільною територією, економічним життям, культурою, мовою; або 2. сукупність громадян певної держави. Тоді як народ визначається як населення, людність певної країни (всі етнічні, соціальні групи та прошарки) або окремого регіону. Народ, як і нація, на думку цих вчених, поліетнічний феномен. Але саме поняття зосереджене не на етнічності, а на соціальності. Воно фіксує розселення людей на певній території, в державі, місцевості (наприклад можна сказати: „народ України”, „народ Криму”, „народи Півночі”), а також сукупність соціальних груп, прошарків чи окремих осіб („багато народу зібралося”). Тоді як інша частина прихильників етнічної концепції нації визначає термін „нація” тільки в одному, першому значенні. А сукупність громадян певної країни позначають терміном „народ”. Зокрема така точка зору викладена в Декларації „Про державний суверенітет України” від 16.07.1990 р., де зазначається, що „громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України”. Важливою і неодмінною ознакою нації у свіх значеннях необхідно вважати національну самосвідомість. Це усвідомлення нацією, людиною або певною спільнотою своєї належності до нації, спільності історичної долі його представників, своєрідності дії геополітичних, соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури. Звідси прагнення нації зберегти ці особливості, не піддатися асиміляції, розвивати національну мову, традиції, звичаї, певні релігійні вірування тощо. Звідси й прагнення до національно культурної і національно-територіальної автономії, економічного, політичного суверенітету, створення національного, громадянського суспільства, держави. Усі ці та інші справедливі вимоги дістають оформлення в національній ідеї. 2. Націоналізм: роль у політичному житті та форми. Інтернаціоналізм. Космополітизм. За тоталітаризму склався негативний стереотип української національної ідеї. Впродовж 7 десятиліть національну ідею офіційно визнавали реакційною, нації поділяли на буржуазні та соціалістичні, націоналізм кваліфікували як буржазний, а отже, реакційний. Національну ідею проголошували несумісною з інтернаціоналізмом, що фактично був політикою русифікації. Тоді як насправді, на думку багатьох вчених, націон...